Різдво

Різдво — велике християнське свято Народження Ісуса Христа, незвичайної події, що від неї весь християнський світ веде тепер своє літочислення.

Святкування Різдва в Україні

Другий день Різдва називався колись Пологом Богородиці, у лемків Вимітним днем, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне».

З початком Різдва вже можна було вживати не пісну їжу. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м´ясних страв. За правило приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.

Колядники із «звіздою». Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят.

Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом´яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «єврей», «смерть з косою» тощо. Проте обов´язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).

Заходячи на подвір´я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров´я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.

Свят Вечір

(багата кутя, вілія, коляда)

Ми, українці, святкуємо його 6 січня напередодні Різдва. А за старим стилем вечір 24 грудня напередодні Різдва. З ним було пов´язано багато звичаїв і обрядів.

Цілий день напередодні Різдва українці готували вечерю і нічого не їли до вечора, поки не з´являлася перша зоря на небі (бо саме в цей час народився Ісус Христос). Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили.

На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом — книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання курей — це мало забезпечити їх високу несучість наступного року. Якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння.

Широко побутував звичай ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса (дідух, колідник, коляду). Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало успішну працю в наступному аграрному сезоні. На святвечір робили деякі прогнози й ворожили. Зокрема вважалося, що зоряна ніч перед Різдвом обіцяла врожайний рік. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало верховаті стоги. За довжиною стеблини соломи, яку виймали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий.

У деяких регіонах прикрашали ялинки: горішками, цукерками, спеченими півниками та пташками. На стіл та під стіл розсипали сіно і ставили в чотирьох кутах часник, а на те сіно, що на підлозі, розкидали горіхи, мак та пшеницю, щоб наступний рік був врожайним. Уся родина чекала з великим нетерпінням зірки на небі. Якщо ніч зоряна – то наступний рік буде дуже врожайним.

До свят-вечіра готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних (тобто без яєць, сметани, молока і масла) і звичайно ж, без м´яса. Це дуже давня традиція, яка передається з покоління в покоління і з часом страви, які ми бачимо на столі змінюються, стають більш сучасними та вдосконалими. Але є певна їжа, яка повинна бути на столі під час Святвечора.

  1. Кутя – основна страва Різдва. Варена пшениця з медом і маком до якої додаються родзинки та волоські горіхи. Це символ достатку і плодовитості ідеї спасіння, яку приніс Ісус своїм народженням у Віфлеємі.
  2. Оселедець.
  3. Риба: смажена, запечена.
  4. Вареники начинені: квашеною капустою або квасолею.
  5. Варена біла квасоля, заправлена цибулькою.
  6. Голубці з картоплею.
  7. Грибова поливка.
  8. Борщ.
  9. Вушка – ця страва подається до борщу і начинена грибами.
  10. Узвар – це напиток з варених сухофруктів (яблук, слив та грушок).
  11. Пампушки.
  12. Маківник.

Сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. Обов´язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, хижих звірів, відьом, чарівників та ін. Існувало й повір´я, що той, хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне.

На святвечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для перших залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося за гріх). До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.

Вертеп

(шопка, бетлегем, стаєнка, каплиця)

Одна з найкращих прикрас Різдва – це ВЕРТЕП. Це театр, у якому тимчасово акторами стають всі охочі. Це дійство, яке відображає народження Христа. Вертепні сценки, які хоча й міняються з часом, у своїй суті передають містерію Різдва. Міняються літературні та сценічні форми, однак не міняється основна вістка, про яку розповідають Ангели, Пастухи, Царі. Темою вертепних сценок є біблійні сюжети, які деколи перегукуються з сучасністю (соціальні та політичні проблеми України).

Вертеп колись був ляльковим, з яким ходили наші предки по хатах найзаможніших господарів, – це велика, до чотирьох метрів висотою і до трьох метрів шириною дерев´яна коробка, зроблена з тонких дощок та картону. Сама назва «вертеп» є символічною, адже на церковно - слов´янській мові це слово означає земляну печеру, в якій народився Ісус Христос. Коробка була поділена на два поверхи. Горішній поверх представляв Віфлеєм. Тут відбувалися тільки духовні події, пов´язані з Різдвом, сцени з ангелами, магами, пастухами. Внизу в центрі стояв трон Ірода, а збоку висів дзвінок, у який дзвонив паламар. Підлога була встелена хутром, щоб не було видно щілин, які розходилися на всі боки і по яких виконавець водив ляльки. Він стояв за задньою стіною коробки і говорив за ляльок різними голосами, відповідно до ролей дійових осіб. Інколи під час вистави за сценою співав молитви й духовні канти хор, або ж скрипаль грав на скрипці, під яку співали й танцювали ляльки.

Немає достатньо даних, щоби визначити час, коли вертеп уперше з´явився на території України. Вчені припускають, що перші вертепні дійства походять з XVII із Західної України.

З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр. Ляльки зникли, і всі ролі почали виконувати живі актори-аматори. Сценки стали рухливішими, а сюжети – емоційно насиченішими. Була ще одна перевага, яка у «живому» вертепі збереглася аж по нині: будь-яке вертепне дійство за своєю природою інтерактивне і передбачає жваве спілкування між акторами та господарями, що, очевидно, неможливо без імпровізації. Дійові особи у вертепі можна умовно поділити на постійні та змінні, як три Царі, Ангели, Пастухи, Йосип, Ірод, – цебто справжні біблійні персонажі. Майже в кожному вертепі також є Чорт, Смерть, Воїни, Циган – персонажі, які свідчать про народні домисли до біблійних оповідок, а також відображають міжетнічні та соціальні стосунки. Але так само у вертепі є ті персонажі, які, відповідно до комедійного жанру, змінюються разом з епохою.

Зірка

Традиційний атрибут різдвяного обряду колядування. Пов´язаний з євангельською легендою про Христа, чудесне народження якого провістила «віфлеємська зоря».

Виготовляли Зірку, як правило, із звичайного решета, до якого прилагоджували «роги» (5, 6, 9, 10 чи 12) та обклеювали різнокольоровим промасленим папером, прикрашали фольгою, стрічками й китицями. До бокових стінок 3ірки часто кріпили картинки на релігійні сюжети, а всередину вставляли свічку, утворюючи щось на зразок "чарівного ліхтаря". Подекуди робили так, щоб 3ірка могла обертатися навколо своєї осі.

Колядки

Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини, давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально - поздоровних пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Колядки приурочені до найголовнішого свята — зимового сонцевороту, перемоги світла і життя над зимовим мороком і змертвінням у природі, пов´язані з давнім арійським культом Сонця. Предки українців відзначали три фази Сонця — весняне рівнодення, літнє і зимове сонцестояння. Коляди і весь обряд колядування у християнський час значною мірою перенесені на християнське Різдвяні свята. З´явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші).

Колядки з´явилися ще у язичницькі часи і пов´язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з´їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з´їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні. А тільки на небі сходила зоря, група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір´я кожної хати, заходили в двір, будили господаря і славила господарів, бажала їм здоров´я, щастя, щедрого врожаю, достатку, співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю.

Ці пісні й стали називати колядами або колядками. Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі.

Звичай Колядування, як і щедрування, відігравав важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу: парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. Дитяче Колядування мало спрощену форму — в основному це прохання винагороди.

Гуртувалися колядники за територіальним принципом — по окремих вулицях або кутках. Обов´язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи.

У різних місцевостях Колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи із різдвяною зіркою, на Західній — із ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували театралізовані сценки з масками дохристиянського походження.

За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. Колядки, за традицією вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідними іграми, танцями, музикою.

Щедрий вечір

Вечір напередодні Старого Нового року. Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Миланки). Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки.

У народній традиції обидва свята об´єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки.

Святкування

Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю – щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромниною. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.

Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітка поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.

На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Вони називаються "водити Меланку". Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою.

За давнім звичаєм перебрані, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити "Діда", або "Дідуха", — снопи, соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.

А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком.